Як сказав американський політик і банкір Нельсон Рокфеллер: “За станом громадських туалетів можна дізнатися про справи в країні та визначити її місце у світі”. І це дійсно так. Про проблеми вбиралень не заведено говорити, але в багатьох американських містах вони є чи не найголовнішими для суспільства. Далі на dallas-name.
В новинах часто можна почути, що органи міської влади в Далласі виділяють кошти на громадські вбиральні, проте їх дуже мало. Через це в місті неодноразово починалися дискусії.
Історія перших громадських вбиралень в Далласі
На початку XX століття Даллас, як і всі інші американські міста, активно розбудовувався. Стрімко зростала й кількість населення, адже охочих влаштувати своє життя в самісінькому серці Техасу було чимало. На вулицях міста дедалі дужче відчувалася потреба в місцях, де містяни могли б задовольнити свої природні потреби. Звичайно можна було знайти якісь вбиральні в декількох куточках міста, проте вони були далекі від санітарних та гідних умов. Це стало поштовхом до появи перших громадських вбиралень в Далласі.
Питанням встановлення перших громадських туалетів влада міста почала займатися у 1912 році. Тоді вже стало зрозуміло, що через це у містян виникають серйозні проблеми. Через те, що вони були вимушені справляти свої природні потреби в малолюдних куточках вулиць або користуватися поодинокими приватними вбиральнями, підвищився ризик розповсюдження інфекційних хвороб. Додатковою проблемою став й неприємний запах, що розповсюджувався містом.
Громадські туалети того часу були обладнані найнеобхіднішим: унітазами, рукомийниками, вентиляційними системами, урнами для сміття і т. д. Одразу вони були поділені на чоловічі та жіночі кімнати, щоб жоден гендер не відчував дискомфорт. Спочатку їх відкривали в центрі міста, де щоденно проходять сотні людей. Але згодом громадські вбиральні з’явилися і в парках, на ринках та поруч із залізничними станціями.
Але підтримувати вбиральні в потрібному стані стало неабияк складно. По-перше, необхідно було виділяти кошти на заробітну плату для прибиральників. По-друге, громадські місця часто зіштовхувалися з проблемами вандалізму, а тому їх потрібно було регулярно ремонтувати та оновлювати. Через це вже у 1940 році з’явилася потреба в більшому фінансуванні, яку міська влада не могла покрити.
З якими проблемами громадських вбиралень боролися містяни?
Навіть попри той факт, що громадських вбиралень вже й так відкрили десятки, їх все одно було замало. Мешканці Далласа почали виходити на вулиці міста, щоб донести до міської влади, що потрібно відкривати додаткові вбиральні. Проте у відповідь на ці конфлікти громадські вбиральні просто зробили платними. Цим хотіли показати, що якщо люди хочуть вільно ходити в туалет, то мають заплатити за цю можливість.
У 1970-х роках почалася боротьба за те, щоб знову повернути безкоштовні громадські вбиральні. Особливо гостро за це виступали феміністки. Вони й так довгий час були пригнічені через те, що звичайні туалети були платні, а чоловічі пісуари – безкоштовні. Додаткові обмеження змусили їх діяти та виходити на вулиці міста. Крім “рівності горщиків” вони вимагали розуміння до малозабезпечених людей. Адже ті, хто не мали коштів заплатити за похід до вбиральні, були вимушені справляти свої потреби десь на вулиці. А оскільки за публічне сечовипускання в Сполучених Штатах Америки передбачена кримінальна відповідальність, кожного разу вони наражали себе на небезпеку.
Ще більше проблем з’явилося після 2020 року, коли через карантинні обмеження закрили навіть деякі платні громадські туалети. Виходячи зі всіх подій, що точилися навколо звичайних громадських вбиралень протягом усієї історії Далласа, можна зрозуміти, що проблемних питань стосовно такої, здавалося б, дрібниці хоч відбавляй.
Що радять робити в Далласі тим, хто змінив стать?
До 2023 року мерією Далласа було передбачено, що відвідувати громадські вбиральні люди мають відповідно до того гендеру, з яким вони були народжені. Тобто ті люди, що змінили стать, мали підлаштовуватися саме під це правило. Але оскільки з кожним роком подібних ситуацій стає все більше, були внесені зміни.
Міська влада виступила до своїх жителів з промовою, в якій зазначалося, що будь-який їхній вибір буде прийнято. Отже, це означає, що відвідувати вбиральню можна за тим гендером, до якого себе відносить містянин. А відмова у вільному доступі до потрібного туалету буде розцінена як форма дискримінації до гендерної ідентичності людини. Через це особа, що порушує новий протокол, буде притягнена до відповідальності на законодавчому рівні.
У 2019 році Гарвардське дослідження показало, що випадки насильства стосовно трансгендерних особистостей почастішали саме там, де їм заборонено користуватися роздягальнями, ванними чи туалетними кімнатами саме відповідно до їхньої гендерної ідентичності. А вивчення кафедри соціології Гетеборзького університету навпаки свідчать про те, що потрібні так звані туалети унісекс. До їхнього переліку входять наступні:
- туалети для всіх статей;
- гендерно-нейтральні туалети;
- туалети без гендерних ознак;
- туалети для всіх користувачів.
Громадська вбиральня унісекс вже є на одній з вулиць Парижу. А у Федеральному резервному банку Сан-Франциско є унісекс туалети, проте раковини в установі призначені для загального користування всіма відвідувачами. Взагалі спільні для всіх вбиральні стають поширеними скрізь, де є обмежений простір. Як, наприклад, в літаках чи потягах.
Окремі вбиральні для бездомних людей
У липні 2022 року проти політики міста стосовно громадських вбиралень повстали й бездомні. Незадовго до цього містом встановили спеціальні туалети, що призначені виключно для жебраків. Їх навіть розташували переважно в тих місцях, де знаходяться наметові містечка жебраків. Але зовсім скоро малозабезпечені містяни повідомили, що справляти свої потреби в цих туалетах вони не можуть, а тому знову будуть вимушені ховатися від поліціянтів та ходити в туалет просто неба.
Одній з місцевих газет свій коментар дав бездомний, якого звуть Флавіо Гонзалез. У наметовому містечку на Честнат-стріт, де встановили спеціальні вбиральні, він відвідує свою знайому Глорію. Чоловік часто буває у цій місцевості, проте користуватися туалетом просто не може. За його словами, як тільки його поставили, то він і всі його знайомі ходили туди, бо там були нормальні умови. Тричі на тиждень вбиральню якісно прибирали: чистили та дезінфікували. Крім того, залишали новий туалетний папір та рідке мило. Але згодом про нього наче забули, як і про всі інші громадські вбиральні для бездомних. Через це жебраки шукають на сміттєзвалищах залишки побутової хімії та намагаються принаймні інколи прибиратися власноруч.
Подібні звинувачення прибиральники, що відповідають за цю частину міста, спростовують. Вони в один голос запевняють, що й зараз продовжують регулярно прибирати, але всі їхні зусилля швидко йдуть нанівець.
Щоб мирно розв’язати проблему, що виникла між прибиральниками та бездомними, міська влада призначила людей, що будуть перевіряти санітарні умови в громадських вбиральнях для бездомних. Для того, щоб вони відповідально ставилися до своєї роботи, навіть було заведено спеціальний журнал чергувань.
